User1: Создана новая страница размером '''Гіпермаркет Знань>>[[Зарубіжна лі...

2009-11-09T14:03:54Z

Создана новая страница размером '''Гіпермаркет Знань>>[[Зарубіжна лі...

Новая страница

'''[[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Гіпермаркет Знань]]>>[[Зарубіжна література|Зарубіжна література]]>>[[Зарубіжна література 8 клас|Зарубіжна література 8 клас]]>>Зарубіжна література: Трагедія “Гамлет”''' <metakeywords>Зарубіжна література, клас, урок, на Тему, Трагедія, Гамлет</metakeywords> 

'''Вільям Шекспір''' '''ГАМЛЕТ, ПРИНЦ ДАТСЬКИЙ''' 

 

'''ДІЙОВІ ОСОБИ'''

Клав дій, король Данії. Гамлет, син попереднього й небіж нинішнього короля. Полоній, головний королівський радник. Г о р а ц і о, друг Гамлета. Л а е р т, син Полонія. Вольтіманд, Корнелій, Розенкранц,Гільденстерн,Озрік - придворні. Д в о р я н и н. Священик. Марцелл, Бернардо - офіцери. Франціско, солдат. Рейнальдо, служник Полонія. Актори. Два блазні, гробокопи. Фортінбрас, принц Норвезький. Капітан. Англійські посли. Гертруда, королева Данії, Гамлетова мати. Офелія, дочка Полонія. Вельможі, дами, офіцери, солдати, моряки,гінці,слуги. Привид Гамлетового батька. 

Дія відбувається в Данії. 

Король повідомляє, що, хоча ще й триває жалоба за братом, померлим королем, він одружується з його вдовою. При цьому принц Гамлет, син небіжчика, і небіж нового короля, оголошується спадкоємцем трону й зали¬шається в Данії, а не їде продовжувати навчання у Віттенберзі. 

 '''Дія перша''' 

'''СЦЕНА 2''' 

Зал у замку. 

Входять король, королева, Гамлет, Полоній, Лаерт, Вольтіманд, Корнелій, вельможі й почет. Гамлет.  Коли б ця плоть моя, міцна занадто, Розтала, зникла, скапала росою! Чому Творець заборонив нам віку Собі вкорочувати? Боже, Боже! Яке нікчемне, марне й недолуге Все, що на світі діється. Тьху! Тьху! Немов город неполотий, де густо Буяють бур'яни. Саме огидне Його заполонило! Як це сталось?! Два місяці, як він помер. Ні, менше! Такий король! Із нинішнім зрівняти — Він, як Гіперіон з сатиром поруч, І матір так любив він, що, мабуть, Вітрам небес не дав би надто грубо Дихнути їй в обличчя. Небо й земле! Що згадувати?! Так вона горнулась До нього, мов з поживи тої голод Зростав у неї ще. І ось — за місяць... Несталосте, твоє імення — жінка! Лиш місяць! Не стоптала й черевиків, Що в них за тілом батьковим ішла В сльозах, як та Ніоба. І тепер... 0 Боже мій! Тварина нерозумна, І та, напевно, довше б сумувала! Побралася із дядьком, що до батька Подібний так, як я до Геркулеса. Ще й сіль облудних сліз її не зникла З очей, а вже на кровозмісне ложе Вона спішить. В квапливості оцій Добра немає і не може бути. Розбийся, серце, — мушу я мовчать! Входять Гораціо, Марцелл і Бернардо. Г о р а ц і о. Привіт вам, принце! Гамлет. Гораціо! Невже це ви насправді! Гораціо. Приїхав я на похорон сюди. Гамлет.  Студенте-друже, не кепкуй ти з мене. Кажи вже, що приїхав на весілля. Гораціо. Та з ним таки ж і справді не барились. Гамлет.  Ощадність, любий друже мій, ощадність. Печеню з похорону подавали Уже як холодець на стіл весільний. З найгіршим ворогом в раю зустрітись Волів би я, ніж дня цього дожити. Мій батько! Він стоїть переді мною. Гораціо. Де, принце, де? Гамлет.    В очах душі моєї. Гораціо.  Його я бачив: справжній був король. Гамлет.  Він був людиною в усьому й завжди. Я рівного йому вже не спіткаю. Гораціо.  Мені немовби він зустрівсь учора. Гамлет. Зустрівся? Хто? Гораціо.    Небіжчик батько ваш. Гамлет.    Розповідайте, ради Бога. Гораціо. Бернардо і Марцелл, оці панове, Дві ночі поспіль стоячи на чатах, В опівніч глупу бачили, як постать, Озброєна від голови до п'ят, Цілком до батька вашого подібна, З'являлася повільно й урочисто. Аж тричі привид перед їх очима Проходив зблизька, а вони стояли, Поторопівши, з остраху застигши, Як ті драглі, й не зважились озватись. Коли ж із таємницею своєю Прийшли вони до мене, третю ніч Разом із ними став і я на варту. Потвердилося кожне їхнє слово: Той самий привид і в ту саму пору. Я знаю батька вашого: подібний, Як ця рука подібна до цієї. Гамлет. Де це було? Гораціо.    Де варта, на терасі. Гамлет.  Вночі сьогодні ви на чатах? Марцелл і Бернардо. Ми. Гамлет.    Я стаю на варту. Можливо, знов він прийде. Гораціо. Безумовно. Гамлет. Як з'явиться він в батьковій поставі — Озвусь я, хоч би там розверзлось пекло, Мене примушуючи до мовчання. Ви досі зберігали таємницю, То я прошу — й надалі зберігайте І все, що станеться цієї ночі, Тримайте в думці, не на язику. Я за любов віддячу. Прощавайте! Опівночі приблизно я прийду. Усі.  Прийміте нашу відданість і вірність. Гамлет. Прийму любов, як ви мою. Прощайте! Виходять усі, крім Гамлета. Дух батька збройний! Щось тут не гаразд. Якась підлота. Хоч би ніч скоріше! Терпи. Хоч злочини сховать і в прірві, А людське око їх і звідти вирве. 

 '''СЦЕНА З ''' 

Кімната в Полонієвом у домі. 

Лаерт попереджає Офелію, щоб не довіряла залицянням Гамлета. А Полоній повчає Лаерта, який їде навчатися до Парижа. Полоній.  І закарбуй собі такі поради: Ти язику не доручай думок, Думок безладних — не доводь до дії. Привітний будь, але без панібратства;  Надійних друзів ланцюгом крицевим Прикуй до серця, лиш собі долоні Не муляй, ручкавшись із першим-ліпшим Недолітком. У сварку бійся встряти, А встряв — поводься, щоб тебе боялись. На слух будь щедрий, а скупий на мову, Всіх вислухай, а власну думку май. Ший одяг згідно із своїм достатком, — Багатий, та без різних витребеньок, Бо з вигляду й людину пізнають, А надто в Франції; там щодо цього Добірний смак у вищім товаристві. Не позичай ні в кого і нікому. Комусь позичиш — гроші й друга втратиш, Тобі позичать — прощавай ощадність. А головне: будь вірний сам собі, І вже за цим іде, як ніч за днем, Що й з усіма не будеш ти нещирий. Прощай. Хай ці слова в тобі дозріють. Лаерт.  В покорі з вами я прощаюсь, пане. Виходить. Полоній.  Ви про що з ним говорили? О ф е л і я.  Ми, прошу вас, про Гамлета вели Розмову. Полоній.    Добре, це якраз до речі. Мені казали, що частенько Гамлет Перебував з тобою наодинці І що прихильна ти до цих побачень. Якщо це справді так, як говорили, Застерігаючи мене, то, значить, Не тямиш ти нітрохи, як повинна Себе поводити моя дочка. Що там у вас? Кажи, та тільки правду. О ф е л і я.  Останнім часом він мені не раз Освідчувавсь у почутті своєму. Полоній.  Ет! Почуття! Говориш, як дівчатко, Що зовсім ще не знається на цьому. І ти «освідченням» цим самим віриш? О ф е л і я.  Не знаю, як і думати про них. Полоній.  Навчу я: думай так, що ти дитина; Бо ті освідчення, що шага варті, Береш за злото. Ти себе дорожче Цінуй, а то (скажу тим самим словом) Освідчиш ти мені свою глупоту. О ф е л і я.  Але в своїм коханні запевняв він Якнайчеснішим способом мене. Полоній. Аякже, спосіб! Ну, продовжуй далі. О ф е л і я.  Щоб ствердити запевнення свої, Він усіма святими присягався. Полоній.  Це сильця, щоб ловити перепілок. Я знаю: кров кипить, то й серце щедро Тих присягань позичить язикові. Це спалахи, вони ще не вогонь, Лиш світять, а не гріють, і згасають, Заледве блимнувши. Отож віднині Ти будь на зустрічі скупіша трохи. Не поспішай на перший поклик бігти Так, ніби принц наказує тобі. Ти Гамлетові тільки в тому й вір, Що він — юнак, що бігати він може На довшому припоні, аніж ти. Коротше кажучи, не йми ти віри Тим присяганням, бо вони облесні, На них чуже святенницьке вбрання, Щоб нечестиві приховать бажання Та щоб тебе ввести в оману легше. Отож-бо я не хочу, щоб про тебе Могли якісь ходити поговори. То з Гамлетом ти й не марнуй дозвілля. Це я тобі наказую. Іди. О ф е л і я. Я слухаюсь вас, тату. 

'''СЦЕНА 5''' 

Інше місце на терасі. Входять привид іГамлет. Привид батька Гамлета розповідає принцу, що насправді його отруїв Клавдій, і просить сина помститися за його наглу смерть, але при цьому не чіпати матері. Г о р а ц і о (за сценою).    Принце, де ви? Гамлет.    Агов, агов, соколики, сюди! Входять Гораціо і Марцелл. Г о р а ц і о.    Які новини, принце? Гамлет.  У Данії негідника немає, Який не був би й справжнім шахраєм. Гораціо.  Не варто й привиду з труни вставати, Щоб нам відкрити це. Гамлет.  Отож, мабуть, без зайвих балачок Ми, розпрощавшись, підем хто куди: Ви йдіть, куди бажання й справи кличуть, Бо в кожного бажання й справи власні, — А я? Ну, щодо мене, бідолахи, То я піду молитись. Гораціо. Якийсь безладний вихор диких слів. Гамлет. Якщо я вас образив, то шкодую. Ви не беріть за зле. Гораціо.    Тут зла немає. Гамлет.  Є зло, Гораціо, та ще й велике, Клянуся в цьому Патріком святим. А привид мій — він чесний, справжній привид. Ну, й якось ви вже стримайте бажання Дізнатися, що відбулось між нами. А нині є до вас прохання в мене, Товариші по школі й по мечу. Ви обіцяйте... Гораціо.    Зробимо. Що саме? Гамлет.. Про те, що сталося, нікому й слова. Гораціо і Марцелл. Ні, не розкажем. Гамлет. З любов'ю покладаюся на вас. А все, чим бідолаха Гамлет зможе Свою довести приязнь і любов, Дасть Бог, невдовзі станеться. Ходімо І — пальці на устах, благаю ще раз. Звихнувся час наш. Мій талане клятий, Що я той вивих мушу направляти! Ну що ж, ходімо разом. '''Дія друга''' Офелія розповідає Полонію про дивну поведінку Гамлета. У цей час в Ельсінор приїздять Розенкранц і Гільденстерн, яких викликав король, стурбований поведінкою Гамлета. Полоній упевнений, що причина безумства принца — кохання до Офелії. Він пропонує підслухати розмову його дочки з Гамлетом. '''СЦЕНА 2''' Кімната в замку. Входить Гамлет, читаючи книгу. Входять Розенкранц і Гільденстерн. Гільденстерн.    Мій шановний принце! Розенкранц. Мій любий принце! Гамлет.    Друзі ви мої! Ну, як у тебе справи, Гільденстерне? І Розенкранц! Як живете ви, хлопці? Розенкранц. Як незначні сини землі живуть.   Гільденстерн.  На щастя, ми щасливі не надмірно. Не ґудзики на ковпаку Фортуни. Гамлет. Але ж і не підошви, не на споді. Розенкранц. Та ні, принце. Гамлет. Виходить, ви живете в неї коло пояса, десь у самому осередку її ласки. Гільденстерн. Та туди ми вчащаємо. Г а м л е т. До потайних частин? А справді, Фортуна дівка розпус¬на. Ну, що новенького? Розенкранц. Нічого, принце, хіба тільки те, що світ став чесний. Гамлет. Ну, то швидко кінець світу. Тільки відомості ваші не¬правдиві. Чим ви, друзі мої, так прогнівили цю саму Фортуну, що вона заслала вас сюди, до в'язниці? Гільденстерн. До в'язниці, принце? Гамлет. Звичайно. Данія — в'язниця. Розенкранц. У такому разі, весь світ — в'язниця. Гамлет. Та ще й як упорядкована. Скільки в ній казематів, ка¬мер, підземель. Данія належить до найгірших. Розенкранц. Ми так не вважаємо, принце. Гамлет. Тоді для вас світ не в'язниця. Ніщо само по собі не бу¬ває ні добре, ні погане, таким його робить наша оцінка. Для мене світ — в'язниця. Розенкранц. Отже, на в'язницю його перетворює ваше често¬любство: світ надто тісний для вашої душі. Гамлет. Боже мій! Та замкніть мене хоч і в горіхову шкаралуп¬ку, я й там себе вважатиму володарем безмежності. Але скажіть по щирості, що ви робите в Ельсінорі? Розенкранц. Приїхали вас одвідати, та й тільки. Гамлет. Вас не викликали? Гільденстерн. Що нам казати, принце? Гамлет. Та що хочете, аби до діла! Тільки — заклинаю вас на¬шою приязню, спільними молодощами, обов'язками непорушної любові, усім найдорожчим, в ім'я чого благав би вас хтось красно-мовніший, ніж я, — скажіть одверто: по вас посилали чи ні? Розенкранц (пошепки до Гільденстерна). Що йому скажете? Гамлет (убік). Ну, усе помітно. Якщо ви любите мене, не крийтеся. Гільденстерн. Принце, по нас посилали. Гамлет. Хочете, я вам скажу, навіщо? Із недавнього часу, сам не знаю чому, я позбувся своїх усіх веселощів, занедбав усі свої звичні вправи, і так мені важко, і цей вінець світотвору — земля — видається мені неплідною скелею. Оце розкішне шатро — повіт¬ря, — оці, погляньте, чудові небеса, їхнє величне склепіння, оздоб¬лене золотими іскрами, — усе це для мене тільки нагромадження смердючих і шкідливих випарів. Який довершений витвір — люди¬на! Шляхетні думки! Безмежні здібності! Увесь вигляд, кожен рух викликає захоплення. Учинки нагадують янгола! Бога нагадує ро¬зуміння! Окраса всесвіту! Взірець усього сущого! А чого варта для мене ця істота, квінтесенція якої — прах? Чоловік не вабить мене... та й жінка також, бо з ваших посмішок я побачив, що ви саме це хо¬тіли сказати. Розенкранц. Принце, у мене нічого схожого й на думці не було. Гамлет. А чого ж ви посміхнулись, коли я сказав, що чоловік мене не вабить? Розенкранц. Я подумав, яка пісна зустріч тут чекає акторів. Ми якраз їх випередили по дорозі. Вони прямують сюди, щоб за¬пропонувати свої послуги. Гамлет. Той, хто грає королів, буде в нас бажаним гостем. За сценою сурми. Гільденстерн. Ось і актори. Гамлет. Панове, дуже радий бачити вас у Ельсінорі. Ваші руки! Ознаки гостинності — привітність і чемність. Дозвольте ж мені й привітати вас у згоді з цими звичайностями, щоб після моєї зустрі¬чі з акторами вам не здавалося, ніби я до них виявив більше люб'яз¬ності. Дуже радий вас бачити! Але мій дядько-батько і тітка-мати помиляються. Гільденстерн. У чому, любий принце? Гамлет. Я божевільний тільки під час норд-норд-весту. А коли вітер з півдня, я зможу відрізнити сокола від чаплі. Входять четверо чи п'ятеро акторів. Ласкаво просимо, панове, ласкаво просимо. А, давній друзяко! Та й борода ж у тебе вродила, відколи я тебе не бачив. (До Полонія) Вельмишановний, чи не подбали б ви, щоб акторів влаштувати як слід? Слухайте, їх треба прийняти якнайліпше, бо вони — стислий літопис і відбиток часу. Краще мати погану епітафію після смерті, ніж заробити кепський відгук від них за життя. (До актора)Послу-хай, друже, чи можете ви поставити «Вбивство Гонзаго»? Перший актор. Так, пане. Гамлет. Вистава буде завтра ввечері. А чи змогли б ви, у разі потреби, вивчити монолог рядків так на дванадцять-шістнадцять? Я напишу й уставлю в п'єсу. Можна? Перший актор. Так, пане. Перший актор виходить. Гамлет. Друзі любі, прощаюся з вами до вечора. Ще раз: радий вас бачити в Ельсінорі. Розенкранц. Ласкавий принце! Гамлет. З Богом. Всі виходять. Ну, от я й сам. Тупий нікчема, бовдур жалюгідний, Тиняюсь, як сновида, і мовчу, Нездатний боронити власну справу І короля обстояти, що в нього Так підло вкрадено життя і владу. Страхополох я? Хто мене назве Поганцем? Схоче ляпаса вліпити? Чи висмикати бороду й здмухнути Мені в обличчя? Сіпнути за носа? Хто обізвати хоче брехуном І слово це мені в горлянку вбити? Ну, зважтеся! Усе я проковтну! Стерплю! Печінка в мене голубина, Немає жовчі в ній, а то інакше Я всіх шулік нагодував би падлом Цього раба. Мерзотнику кривавий! Розпуснику підступний, безсоромний! О помсто! Та чи не дивно ж слухати? Мене Помститись небо й пекло закликають, А я словами тішусь, я розради Собі в лайках шукаю, як повія, Мов та перекупка! Яка бридота! Ну, прокинься, мозку! Чував я, що злочинці на виставі Бували так до глибини душі Мистецтвом вражені, що зізнавались У злочинах прихованих своїх. І хоч убивство язика не має, Воно озветься, навіть і без слів. Нехай актори виставлять що-небудь, Немов убивство батька. Подивлюся, З яким обличчям слухатиме дядько; Хай затремтить, нехай здригнеться ледве — І знатиму я, що мені робити. Бо, може, й так, що привид той — диявол, Він бачить сум мій і в спокусу вводить, Щоб душу допровадити до згуби. Вистава — доказ: хай вона вловля, Як на гачок, сумління короля. '''Дія третя '''

'''СЦЕНА 1''' 

Ельсінор. Кімната в замку. 

Гільденстерн і Розенкранц доповідають королю, що вони нічого не ді¬зналися про дивну поведінку Гамлета. Вирішено було залучити до цієї справи Офелію: дівчина починає вдавати, що читає книжку, а Полоній і ко¬роль тим часом ховаються. Входить Гамлет. Гамлет. Так. Бути чи не бути — ось питання. В чім більше гідності: терпіти мовчки Важкі удари навісної долі, Чи стати збройно проти моря мук І край покласти їм борнею? Вмерти — Заснуть, не більш. І знати, що скінчиться Сердечний біль і тисяча турбот, Які судились тілу. Цей кінець Жаданий був би кожному. Померти — Заснути. Може, й бачити сновиддя? У цьому й перепона. Що приснитись Нам може у смертельнім сні, коли Вантаж земної суєти ми скинем? Оце єдине спонукає зносить Усі нещастя довгого життя; Інакше — хто ж би стерпів глум часу, Ярмо гнобителів, пиху зухвальців, Зневажену любов, суди неправі, Нахабство влади, причіпки й знущання, Що гідний зазнає від недостойних,- Хто б це терпів, коли удар кинджала Усе кінчає? Хто б це став потіти, Вгинаючись під тягарем життьовим, Якби не страх перед незнаним чимось У тій незвіданій країні, звідки Ще не вертався жоден подорожній? Миритись легше нам з відомим лихом, Аніж до невідомого спішити; Так роздум робить боягузів з нас, Рішучості природжений рум'янець Блідою барвою вкриває думка, І збочує величний намір кожен, Імення вчинку тратячи. Та годі! Офеліє! В своїй молитві, німфо, Згадай мої гріхи! О ф е л і я.    Ласкавий принце, Скажіть, як вам жилося цими днями? Гамлет. Я дуже вдячний: добре, добре, добре. О ф е л і я. У мене є від вас дарунки, принце, їх повернути я давно хотіла, То прошу їх тепер прийняти. Гамлет.    Що ви?! О ф е л і я. Ви добре знаєте, що дарували, Ще й в супроводі запахущих слів, — Від них принадніші були дарунки. Але втрачають і дари принаду, Як той, хто дав їх, дивиться нерадо. Ось, принце, заберіть. Гамлет. Ха-ха! То ви дівчина доброчесна? О ф е л і я. Що таке, принце? Гамлет. І ви вродливі? О ф е л і я. Що ви маєте на увазі, принце? Гамлет. А те, що коли доброчесні й вродливі, то ваша чеснота не повинна мати ніяких справ із вашою красою. О ф е л і я. А з чим же найкраще й мати справу красі, як не з чес¬нотою, принце? Гамлет. Ну, звичайно! І скорше краса перетворить чесноту на зводню, аніж чеснота надасть красі своєї подоби. Колись воно було парадоксом, а за нашого часу на це є всі докази. Я вас любив колись. О ф е л і я. І я вірила цьому, принце. Г а м л е т. А не слід було вірити. Бо хоч би як прищеплювати доб¬рочесність до нашого старого пня, а грішний дух таки залишиться. Я не любив вас. О ф е л і я. Тим болючіша мені омана. Гамлет. Іди в черниці. Навіщо тобі плодити грішників? Сам я людина досить-таки порядна, а й то можу себе обвинуватити в стількох гріхах, що й навіщо тільки мене мати привела?! Я надто гордий, мстивий, самолюбний. У мене в розпорядженні більше грі¬хів, ніж думок, щоб їх обміркувати, уяви, щоб їх утілити, часу, щоб їх здійснити. І навіщо тільки такі людці, як я, повзають між небом і землею? Усі ми пройдисвіти несосвітенні. Один тобі шлях — у чер¬ниці. Де ваш батько? О ф е л і я. Вдома, принце. Гамлет. Замкніть його там, нехай він дурня строїть тільки в се¬бе вдома. Прощай. О ф е л і я. Поможи йому, всеблаге небо. Гамлет. Коли ти одружишся, дістанеш від мене в посаг таке прокляття: хоч ти будеш цнотлива як крига, чиста як сніг, а погово¬рів не минеш. Іди в черниці, йди! Прощавай! Або, якщо вже конче хочеш виходити заміж, виходь за дурня, бо розумні аж надто добре знають, на яких потвор ви їх обертаєте. У черниці йди! Та швидше! Прощавай! Виходить. О ф е л і я.  Потьмарився такий шляхетний розум! Така людина! Виглядом — придворний, Словами — вчений, войовнйк — мечем, Надія й вицвіт нашої держави, Довершеності дзеркало й взірець! Я, найнещасніша з жінок, пила Солодкий мед обіцянок його, І ось цей дух ясний, мов дзвін, що тріснув, — Колись лунав, тепер лиш деренчить. Від безуму зів'яв цей пишний розквіт. Які мені це муки страховинні — Те, що було, рівняти з тим, що нині. Входять король і Полоній. Король. Кохання? Не воно йому на думці. Те, що казав він, хоч було й безладне, Проте не божевільне. З цього смутку Щось визріває на душі у нього, Ще й небезпечне, може. А тому, Щоб лихові якомусь запобігти, У мене й вирішення вже готове; Не гаючись, до Англії хай їде Несплачену данину вимагати. Можливо, море, і чужа земля, І враження нові йому розвіють І розженуть усі думки похмурі, В яких уже заплутався він так, Що й сам не свій. А ви якої думки? Полоній.  Це добрий намір. Та мені здається, Що все ж таки любов — причина смутку. Ну, як Офеліє? Нема потреби Розповідати, ми й самі все чули. Робіть, що хочете, мій пане. Може, Звеліть, щоб викликала на розмову Його після вистави королева, А я, ласкаво прошу, я сховаюсь Так, щоб розмову їхню всю почути. Коли нічого він і їй не скаже, Шліть в Англію його чи ув'язніть, Як ваша мудрість визнає. Король. Нехай! Шаленству знатних треба класти край. '''СЦЕНА 2''' 

Кімната в замку. Гамлет з двома чи трьома акторами. 

Входять король, королева, Полоній, Офелія, Розенкранц, Гільденстерн та інші з почту, а також варта, що несе смолоскипи. К о р о л ь. Як ся має наш небіж Гамлет? Гамлет. Чудово, їй-богу; на хамелеонових харчах: їм повітря, начинене обіцянками. Каплуна цим не відгодуєш. Король. Що маю спільного я з цією відповіддю, Гамлете? Це не мої слова. Гамлет. Тепер уже й не мої. А що, актори готові? Розенкранц. Так, принце. Вони чекають вашого наказу. Королева. Ходи сюди, любий Гамлете, сідай біля мене. Гамлет. Ні, матусю, тут є магніт, що більше притягав. Полоній (до короля). Ого, ви чуєте? Гамлет. Леді, можу я лягти вам на коліна? Лягає біля ніг Офелії. О ф е л і я. Ні, принце. Гамлет. Власне, чи можна покласти голову вам на коліна? О ф е л і я. Так, принце. Гамлет. А ви вже подумали, що я мав на увазі щось непристойне? О ф е л і я. Вам весело, принце? Гамлет. Та, Боже мій, для вас я готовий щоразу на жарти. Що ж і лишається людині, як не веселитись? Погляньте, як весело виглядає моя мати, а ще нема й двох годин, як помер батько. О ф е л і я. Ні, принце, минуло вже двічі два місяці. Гамлет. Стільки багато? Якщо так, лишаю дияволові жалобу, а сам пишатимусь у соболях. Сили небесні! Уже два місяці, як помер, а його досі ще не забуто? Ну, тоді можна сподіватися, що пам'ять про велику людину переживе саму людину на півроку. Грають гобої. Починається пантоміма. «Королева» клянеться в коханні й вірності «королю», що вірить «дружині» й засинає. Гамлет. Вам подобається п'єса, ваша величносте? Королева. На мою думку, жінка надто багато обіцяє. Гамлет. Ну, вона ж дотримає слова. Король. Як зветься вона, ця п'єса? Гамлет. «Пастка». Тільки ж у якому розумінні? В алегорично¬му. У Цій п'єсі показано вбивство, що сталось у Відні. Ім'я герцога — Гонзаго, його дружини — Баптіста. Зараз ви побачите. Підступний це витвір. Та що нам до того? У вашої величності, як і в нас, чисте сумління, і нас це не обходить. Нехай шкапа брикається, коли шию натерла, а в нас потилиця не чухається. Входить актор, що грає Луціана. Вливає отруту королю у вухо. А оце королів небіж Луціан. Він труїть його в саду, щоб захопити владу. Герцога звуть Гонзаго. Є така повість, писана вона добірною італійською мовою. Зараз ви побачите, як убивця завойовує любов Гонзагової дружини. О ф е л і я. Король устає! Гамлет. Що, злякався хлопавки? Королева. Що з вами, ваша величносте? Полоній. Припиніть виставу! Король. Присвітіть мені. Ходім звідси! Усі. Світла! Світла! Світла! Виходять усі, крім Гамлета й Гораціо. Гамлет. Любий Гораціо, я готовий закластися на тисячу фун¬тів, що привид говорив правду. Ти помітив? Гораціо. Дуже добре помітив, принце. Гамлет. Коли мова зайшла про отруєння. Г о р а ц і о. Я очей з нього не зводив. Гораціо і Гамлет помітили дивну поведінку короля і королеви під час вистави. До них підходять Розенкранц і Гільденстерн і просять принца від¬критися їм, адже вони — його друзі. Розенкранц. Ласкавий принце, де причина вашої недуги? Ви ж самі собі шкодите, приховуючи свої турботи від друга. Гамлет. Мені не вистачає службового підвищення. Розенкранц. Як це так? Адже король сам оголосив вас спад¬коємцем датського престолу. Гамлет. Воно-то так, пане, тільки «Поки трава підросте...». І прислів'я це вже давно цвіллю взялось. Входять актори з флейтами. А, флейти! Дайте-но мені одну. Чого це ви все кружляєте біля мене, ніби хочете мене в тенета загнати? Гільденстерн. Принце, якщо я й сміливий у виконанні своїх обов'язків, так це тому, що любов моя надто щира. Гамлет. Щось я не зрозумів цього. Може б, ви заграли на цю флейту? Гільденстерн. Я не вмію, принце. Гамлет. А це не складніше, ніж брехати. Перебирайте пальцями оці щілини, дмухайте, і флейта озветься найкрасномовнішою музикою. Гільденстерн. Та яж не знаю, як керувати ними, щоб видобу¬ти якусь гармонію, немає в мене цього вміння. Гамлет. От і поміркуйте, за яку нікчемну річ ви мене вважаєте! Ви хочете грати на мені. Вам здається, що ви знаєте всі мої лади; ви на¬магаєтесь вирвати серце моєї таємниці; вам забаглося випробувати кожну мою ноту, від найнижчої до найвищої. У цьому ось невеличко¬му приладі багато музики, він має чудовий голос. А проте ви неспро¬можні змусити, щоб він заговорив. Невже ви вважаєте, лихий би його не взяв, що на мені легше грати, ніж на флейті? Звіть мене яким зав¬годно інструментом, ви можете мене розладнати, але не грати на мені! Входить Полоній. Полоній. Принце, королева хоче поговорити з вами, і то негайно. Полоній виходить. Гамлет. Облиште мене, друзі. Розенкранц, Гільденстерн, Гораціо йактори виходять. Вночі якраз така пора чаклунська, Що зяють пащі кладовищ і пекло Заразою пашить на цілий світ. Тепер я міг би пити кров гарячу І скоїти таке, що день здригнувся б! Спокійно! Я до матері іду. Не зрадь же, серце, власної природи, Нероновій душі не місце в грудях. Кинджал у слові буде, не в руці, Язик почне з душею лицемірить: Словами лиш завдам тяжкого болю, А більшого собі я не дозволю. ''' СЦЕНА З'''

Кімната в замку. Входять король, Розенкранц і Гільденстерн.

Щоб позбутися Гамлета, король хоче відправити його до Англії. Полоній має намір сховатися в кімнаті Гертруди, щоб підслухати її розмову із сином. Полоній виходить. Король. Мерзенний сморід злочину мого Сягає неба. На мені тяжить Прокляття найдавніше — братовбивство. Не можу я молитись, хоч і прагну, До крайніх меж напружуючи волю: Міцне бажання, але гріх ще дужчий. Я наче той, хто, маючи дві справи, Вагається, з якої розпочати, І жодної не робить. О, невже, Якби братерська кров ще грубілим шаром Цю кляту руку вкрила, то невже У всеблагих небес дощу не стачить її омити? Нащо ж милосердя, Як не на те, щоб злочини прощати? Хіба в молитві не подвійна сила, Спроможна врятувати від падіння Чи скинути гріхів тягар із нас? Минув мій гріх. Я зводжу очі в небо, Якими ж я словами помолюся? «Прости мені, мій Боже, вбивство підле»? Не можна. Адже все, заради чого Я вбив, усе це й досі при мені: Корона, честолюбство й королева. В забруднених потоках цього світу Самий закон, і то щастить не раз Грабіжницькою здобиччю купити, Злочинства позолочена рука І правий суд спроможна відвернути. Але ніяк не ошукаєш неба — Там наших вчинків справжня суть відома. То що ж? То що ж лишилось? Каяття?  Коли ж бо я і каятись не можу! О груди, чорні, наче смерть! Що більш Душа силкується, тим глибше грузне. Рятуйте, ангели! Коліна, гніться! Як м'язи немовляти, зм'якни, серце! Все ще на добре вийде. Відходить у глибину сцени й стає навколішки. Входить Гамлет. Гамлет. Він молиться. Яка нагода зручна Все довершить! І він у рай потрапить. Хіба ж це помста? Слід поміркувати: Негідник убиває мого батька, І от негідника цього я шлю До неба. Це ж нагорода скорше, а не помста! В переситі, у бруді згинув батько, В гріхах, що буйно квітли, наче май, І Бог єдиний, може, тільки знає, Як важко відпокутувати їх! А цей? Коли він очищає душу І перейти готовий на той світ, А я уб'ю його — чи я помщуся? Ні. Сховайся, мечу, на страшнішу дію: Коли він п'яний спить, або лютує, Чи поринає в кровозмісні втіхи, Чи в карти грає, чи блюзнить словами, — Тоді без жалощів його вражай, Щоб неба він черкнув хіба п'ятою, Щоб чорний був душею, наче пекло, Куди впаде він... Ну, я мушу йти. Цим ліком хворість лиш продовжиш ти. Виходить. Король (підводячись). Слова угору, думка вниз їх тягне. Без думки слово неба не досягне. 

 

 '''СЦЕНА 4'''

Королевині покої. Входять королева й Полоній. Гамлет (за сценою).    Мамо, мамо! Королева. Іде вже. Заховайтеся мерщій. Полоній ховається за килимом. Входить Гамлет. Гамлет. Ну, мамо, в чому справа? Королева. Чому ти, Гамлете, образив батька? Гамлет. Чому образили ви батька, мамо? Королева. Говориш марнослівним язиком. Гамлет. Питаєте гріховним язиком. Королева.  Це що таке? Гамлет.    А ви чого хотіли? Королева. Забув ти, хто я! Гамлет.    Ні. Ви королева, Дружина брата свого чоловіка, І ще — на горе — мати ви мені. Королева. Що ж, хай з тобою інші поговорять. Гамлет. Ні, ні, сідайте і не руште з місця. Я дзеркало поставлю перед вами, В якому ви побачите себе. Королева. Чого ти хочеш? Ти не вб'єш мене? Рятуйте! Пробі! Полоній (за килимом).    Гей! Рятуйте! Пробі! Гамлет (витягаючи шпагу). А! Щур попався! Тут йому і смерть! Проколює шпагою килим. Полоній (за килимом).   Ой! Помираю! Падає і вмирає. Королева.    Боже! Що ти робиш? Гамлет. І сам не знаю. Хто там був? Король? Королева. Який квапливий і кривавий вчинок! Гамлет. Ще гірше — короля життя позбавить, А потім шлюб із його братом справить. Королева. Що? Короля життя позбавить? Гамлет. Так. Відхиляє килим і бачить Полонія. Прощай, убогий, метушливий дурню! Тебе я з вищим сплутав. Бачиш сам, Як небезпечно надто клопотатись. Сідайте. Годі вам ламати руки. Спокійно. Я зламаю серце вам, Коли воно не зовсім ще з металу, Не зовсім ще затвердло в клятій звичці, Коли ще людським почуттям приступне. Королева. У чім же це так голосно й брутально Мене ти винуватити насмів? Гамлет. У чім? Цей вчинок брудом укриває. Від шлюбної обітниці лишає Слова, брехливі, мов клятьба картярська, Душі живої позбавляє шлюб. Королева.    Та який це вчинок, Що так словами брязкає й гримить? Гамлет. Розгляньте два портрети: цей і цей. Обличчя двох братів на цих портретах. Дивіться, скільки в рисах цих принади: Розкішні кучері Гіперіона, Чоло Юпітера і погляд Марса, Вся постать — ніби це Меркурій-вісник Спустився з неба на гірську вершину. Тут ніби кожен бог поклав відбиток Як свідчення, що це людина справжня. Такий у вас був перший чоловік. Тепер погляньте, що прийшло по ньому: Ось нинішній ваш муж із першим поруч — Неначе колос миршавий, що брата Свого пожер нещадно і підступно. Де ваші очі? Як могли зійти ви З тих верховин розкішних у багно?  Не говоріть нічого про кохання: У вашім віці не буяє кров, А підкорятись розумові мусить. Який же розум схоче перевагу Віддать отому перед цим? Який?! Ви рухаєтесь, є в вас почуття, Та тільки, певно, всі вони змертвіли, Бо почуття б не підлягли шаленству, Само безумство б так не помилилось. Це в піжмурки диявол з вами грав І обдурив вас. Мавши тільки зір, Чи дотик без очей, чи тільки вуха Без рук і без очей, і то не можна б Так ошукатись. Почервоній же, сороме! Якщо вже В поважнім віці вибухає пекло, Мороз палає, і дозрілий розум Вволяє волю хтивого бажання, Тоді чеснота у серцях юнацьких Як віск розтане. Королева.    Гамлете, замовч! Мене ти змусив заглянути в душу, І там я бачу стільки чорних плям, Яких не змити. Гамлет.    Вбивця і мерзотник, Невартий і двохсотої частини Того, хто був вам першим чоловіком! Розпусний блазень! Він чужу корону Угледів на полиці — та в кишеню Собі мерщій, злодюга... Королева.    Цить, благаю! Гамлет. Опудало в лахмітті... Привид нагадує Гамлетові, щоб той не чіпав матері. Гертруді, яка його не бачить, здається, що син дійсно втратив розум. Королева.  Усе це тільки витвір твого мозку, Бо хворе маячіння дуже здатне Ці видива творити. Гамлет.    Маячіння?! Ні, пульс мій б'ється рівно, як і ваш, І в нім та сама музика здоров'я. Не божевільний я. Лише спитайте Я вдруге вам те саме розповім, А божевільний з'їхав би на інше, Не тіште тим себе, що це говорить Моє безумство, а не злочин ваш. Ці ліки марні струпом вашу рану Затягнуть, а під ним лишиться гній, Що буде тільки ширити заразу. Вам треба висповідатись. Покайтесь В тім, що було, й надалі стережіться, Щоб не вродив бур'ян іще рясніше. І вибачте мені ви за правдивість — В наш час вона перед пороком гнеться І вибачення просить за добро. Королева. Надвоє серце ти мені розкраяв! Гамлет. Відкиньте ж гіршу частку свого серця І з кращою живіть — життям чистішим. Добраніч. І до дядька більш не йдіть. Показує на Полонія. Ну, а щодо нього — То я жалкую. Небо так схотіло, Щоб він мене, а я його скарав. Труп заберу я й сам за вбивство буду Відповідати. Ще раз на добраніч. Щоб заслужити право стати добрим, Раніш повинен я жорстоким буть. Біда прийшла — за нею гірші йдуть. Ще слово, пані. Королева. Вір, Гамлете, якщо слова — це подих, А подих — це життя, то не для того Я житиму, щоб зрадити тебе. Гамлет. До Англії я мушу плисти. Чули? Королева. Ой, лихо! Я й забула вже про це. Гамлет. Листи готові. Два шкільні друзяки, Яким я вірю менше, ніж гадюкам, Везуть наказ. І промітають шлях Мені у пастку. Що ж, нехай працюють. А я таки підкопника самого На власній міні висаджу в повітря. Під них я підкопаюсь трошки глибше. На цю розвагу варто буде глянуть: Дві хитрі витівки віч-на-віч стануть. Цей чолов'яга мій від'їзд прискорить. Десь тельбухи ці треба заховати. Добраніч, мамо. Так, державний радник Став мовчазний тепер, а за життя Базікав без упину й без пуття. Ану, добродію, рушаймо звідси. Добраніч, мамо! Розходяться нарізно. Гамлет волоче за собою труп Полонія. '''Дія четверта'''

'''СЦЕНА 2'''

Інша кімната в замку. 

Входить Гамлет. Гамлет. Сховав надійно. Входять Розенкранц і Гільденстерн. Розенкранц. Де ви поділи, Гамлете, мерця? Гамлет. Змішав з землею, бо землі він рідний. Розенкранц. Скажіть нам, де він, бо його потрібно В каплицю віднести. Гамлет.    А ви не вірте. Розенкранц. Не вірити чому? Гамлет. Що я збережу вашу таємницю, а не свою. Та й хто це за¬питує? Губка! Яку відповідь може на це дати королівський син? Розенкранц. Ви мене вважаєте за губку, принце? Гамлет. Так, пане, за губку, яка всмоктує королівську прихиль¬ність, нагороди, владу. І виявляється, що такі слуги — найкращі для короля. Він тримає їх за щелепами, а ковтати не квапиться. А коли йо¬му буває потрібне те, що ви всмоктали, він вичавлює вас, і знову ви су¬хі, наче губка. Розенкранц. Принце, ви повинні сказати нам, де тіло вбитого, і йти з нами до короля. Гамлет. Тіло при королі, лиш король не при тілі. Яку тут роль відіграє король? Розенкранц. Король, принце? Гамлет. Звичайний нуль. Ведіть мене до нього. '''СЦЕНА З'''

Інша кімната в замку. 

Входить король з почтом. Король.  Звелів я розшукати тіло й принца. Як небезпечно, поки він на волі! Його не можна й покарать суворо, — До нього так і горнеться простолюд, Юрба ж не розумом, очима любить. І зважує лиш на суворість кари, А не на те, що й злочин був тяжкий. Входить Розенкранц. Розенкранц.    Не каже він, де труп. Король.    А сам він де? Розенкранц.    Під вартою чекає за дверима. Король.    Введіть, нехай він перед нами стане. Розенкранц.    Гей, Гільденстерне! Гамлета введіть! Входять Гамлет і Гільденстерн. Король.  Ну, Гамлете, то де ж Полоній? Г а м л е т. На вечері. К о р о л ь. На вечері? На якій? Г а м л е т. Не там, де він їсть, а там, де його їдять. Ми відгодовуємо різних тварин, щоб нагодувати себе, а себе відгодовуємо для черв'яків. І гладкий король, і кощавий жебрак — це тільки різні переміни, тільки дві страви на той самий стіл; такий уже кінець. К о р о л ь. Де Полоній? Гамлет. На небі. Пошліть туди по нього. Коли ваш посланець не знайде його там, то шукайте самі в іншому місці. Але якщо не знайдете за місяць, то почуєте нюхом, ідучи сходами на галерею. Король (до кількох із почту). Ідіть пошукайте його там. Гамлет. Він якраз чекатиме, поки ви прийдете. Кілька чоловік з почту виходять. Король. Це для твоєї ж, Гамлете, безпеки, Якої й ми пильнуєм якомога, Ти мусиш, після того, що накоїв, Негайно звідси їхати. Збирайся. Судно готове, вітер дме погожий, Щоб ти мерщій до Англії відбув. Гамлет.   До Англії? Король. Ти зрозумів би, знаючи наш намір. Гамлет. Я бачу херувима, що знає цей намір, ну що ж! До Анг¬лії, то й до Англії! Прощавайте, люба матусю! Король. Мабуть, любий батьку, Гамлете. Гам лет. Ні, мати. Батько й мати — чоловік і дружина; чоловік і дружина — це плоть єдина. Отже, прощавайте, мамо. Рушаєм до Англії! Виходить. Король.  Мерщій за ним! І заманіть як-небудь Його на корабель. Пливіть сьогодні.  Усе належне до цієї справи В листі я виклав. Поспішіть, будь ласка. Розенкранц і Гільденстерн виходять. Якщо, Англійцю, ти мою прихильність Хоч трохи ціниш, — отже, ти не знехтуй Того, що вимагаю я в листі: Негайно Гамлета життя позбавить. Зроби це! Лиш подумаю про нього, І кров моя кипить, як у вогні. Поки живий він — не життя мені. '''СЦЕНА 4 ''' 

Поле в Данії. 

По сцені проходять Фортінбрас, капітан і військо. Входять Гамлет, Розенкранц, Гільденстерн та інші. Гамлет.    Чиє це військо, пане? Капітан.  Норвезьке, пане. Гамлет.    А скажіть, будь ласка, В яку країну йде воно? Капітан.    На Польщу. Гамлет. То ваш похід проти всієї Польщі Чи проти прикордонних володінь? Капітан. Якщо сказати вам по правді, пане, Йдемо ми відвойовувати клаптик Такий, що я не дав би й п'ять дукатів, Якби хотів узять його в оренду. За більші гроші не продасть його, Мабуть, король ні Польський, ні Норвезький. Усі, крім Гамлета, виходять. Гамлет.  Усе мені навколо докоряє, Усе підгонить, квапить мляву помсту. Якщо в людини головні бажання — Лиш їсти й спати — це хіба людина? Худоба, й годі. Той, хто дарував Нам пам'ять, передбачення і розум, Давав дарунки всі ці не для того, Щоб пліснявою бралися вони. Чи це безпам'ятність, як у тварини, Чи звичка обмірковувати вчинки Та зважувати наслідки можливі? В такому розмірковуванні завжди Чверть мудрості, три чверті боягузтва. Чому це я повторюю без краю, Що треба діяти, — адже ж я маю Для дій підставу, силу і рішучість?! А прикладів навколо — досхочу. Ну от хоча б оце потужне військо, Яке веде тендітний, ніжний принц. Він честолюбний духом, він не стане Роздумувати, чим усе скінчиться, Глузує з долі, віддає, що тлінне, Він на поталу небезпеці й смерті. Це справжня велич — без причини й з місця Не рушити, а як про честь ідеться — У бій вступити навіть за стеблинку. Чому ж, коли у мене батька вбито І матір зганьблено, стою байдуже? А двадцять тисяч душ заради примхи На смерть, як на спочинок, поспішають, Змагаючись за клапоть, на якому У битві їм нема де повернутись, Де навіть їх могилам буде тісно. Просякни кров'ю, думко, а як ні — То й зовсім непотрібна ти мені! Лаерт повертається з Парижа, щоб помститися за смерть батька, і зустрі¬чається з божевільною сестрою. Клавдій переконує його, що в усьому винен Гамлет, і обіцяє свою підтримку. Король отримує листа, у якому повідомляється про те, що роздягненого Гамлета виса¬дили на берег королівства. Стурбований цією звісткою, король намовляє Лаерта прийняти виклик на двобій із Гамлетом. Той погоджується і навіть вирішує змас¬тити вістря рапіри надзвичайно сильною отрутою. Гертруда повідомляє, що Офе-лія втопилася. 

 '''Дія п'ята '''

'''СЦЕНА 1 ''' 

Ельсінор. Кладовище. Перший гробокоп. А чи слід же її ховати за християнським звичаєм? Другий гробокоп. Не була б вона дворянського роду, не ховали б її за християнським звичаєм. Перший гробокоп. Оце-таки правда твоя. Вельможним лю¬дям на цьому світі й топитись та вішатись легше, ніж простим собі християнам. Віддалік з'являються Гамлет і Гораціо. Перший гробокоп (копає й співає) Як за дівчатами впадав Колись давно-давно, То я не думав, гей, не гадав, Що все промине воно. Викидає череп. Гамлет. Цей череп мав язика й міг співати. А такий собі шахрай кидає ним об землю, наче це щелепа Каїна, першого вбивці. Може, макітра, що нею шпурляється йолоп, належала політикові, який Господа Бога самого міг обхитрувати, — хіба ні? Гораціо. Правда, пане. Г а м л е т. А тепер він потрапив до пані Хробакової і гробокоп лу¬пить його заступом по скулах. Дивовижне перетворення, якби тіль¬ки ми могли його простежити! Невже варто було ростити ці кістки тільки на те, щоб гратися ними в кеглі? Мої кості ниють, ледве зду¬маю про це. Г а м л е т. Я поговорю з цим чолов'ягою. Чия це могила, шановний? Перший гробокоп. Моя, пане. Гамлет. Та, мабуть, що твоя, коли ти в ній засів. Для якого чо¬ловіка ти копаєш цю могилу? Перший гробокоп. Не для чоловіка, пане. Г а м л е т. Ну, то для якої жінки? Перший гробокоп. І не для жінки. Г а м л е т. А кого ж у ній ховатимуть? Перший гробокоп. Ту, що була жінкою, пане. А тепер, цар¬ство їй небесне, вона вже небіжчиця. Гамлет. Ну й спритний же з нього крутій! Треба уважно доби¬рати слів, щоб з ним розмовляти, а то пропадеш від двозначності. Ти давно гробокопом? Перший гробокоп. Із усіх днів почав якраз у той самісінь¬кий, коли наш покійний король Гамлет подолав Фортінбраса. Г а м л е т. А коли це сталось? Перший гробокоп. Хіба ви цього не знаєте? Та це кожен ду¬рень може сказати. Це було того самого дня, коли народився моло¬дий Гамлет. Той, що з глузду з'їхав і його до Англії повезено. Г а м л е т. А нащо його до Англії повезено? Перший гробокоп. Бо з глузду з'їхав. По глузд його й посла¬но, щоб набрався. А не набереться, то там цього й не треба. Гамлет. Чому? Перший гробокоп. Там ніхто не помітить. Г а м л е т. А як же він збожеволів? Перший гробокоп. Та дуже чудно, кажуть. Г а м л е т. Як це так чудно? Перший гробокоп. Атак, що взяв і з'їхав з глузду. Г а м л е т. На якому ґрунті? Перший гробокоп. Та на тутешньому, на датському. А на якому ж? Я тут уже тридцять років як грабарюю, із самого малеч-ку... Цей череп у землі пролежав двадцять три роки. Гамлет. Чий він? Перший гробокоп. Це, пане, Йоріків череп, Иоріка, блазня королівського. Гамлет. Дай подивлюся. (Бере череп). Бідолашний Иоріку! Я знав його, Гораціо. Людина невичерпної винахідливості в дотепах, з винятковою фантазією. Разів з тисячу носив він мене на спині. А тепер це сама бридота. Мене нудить, коли я дивлюся на нього. Отут були губи, які я так часто цілував. Де тепер твої жарти? Невже в тебе не залишилося жодного дотепу, щоб поглузувати з власного вищиру? Зовсім занепав? Гораціо, скажи мені одне, будь ласка. Гораціо. Що саме, принце? Гамлет. Як ти вважаєш, Александр Македонський у землі мав такий самий вигляд? Гораціо. Такий самий. Г а м л е т. І від нього так само тхнуло! Пхе! Кладе череп на землю. Гораціо. Так само, принце. Гамлет. Тихіше! Відійдімо! Ось король. Входять король, королева, Л аерт; вносять труну; священики, придворні. І королева, й почет. Хто ж помер? Обряд скорочено, а це ознака, Що ми на похороні самовбивці. І, певно, це значна якась особа. Постіймо осторонь та подивімось. Відходить разом з Гораціо. Л а е р т.  Спустіть труну! Хай навесні фіалки Із тіла чистого її ростуть. Гамлет. Це що? Невже Офелія? Королева.  Прощай же. Найніжнішій — найніжніше! Кидає в могилу квіти. Л а е р т. Хай тридцять раз паде потрійне горе На голову того, чий злобний замір Тебе ясного розуму позбавив! Не засипайте! Ще раз обніму. Стрибає в могилу. Тепер засипте з мертвою живого, Насипте в цій долині верховину. Яка б була від Пеліону вища І від блакитного Олімпу. Гамлет (наближаючись).    Хто це З такою пишномовністю сумує, Що зачаровує мандрівні зорі, Як слухачів здивованих? Ось я, Я, Гамлет Датський. Стрибає в могилу. Л а е р т.    Хай тобі, нечистий! Бореться з ним. Король. Розбороніть! Королева.    Ой Гамлете! Ой сину! їх розбороняють, і вони вилазять із могили. Гамлет. Яз ним готовий битися за це, Аж поки не склепилися у мене Повіки. Королева.    Битися? За що, мій сину? Гамлет. її любив я. І нехай з'єднають Любов свою братів хоч сорок тисяч, — Моїй не дорівняють. Що ти зробиш Для неї? Королева.  Спиніть його, благаю! Гамлет.    Що ти зробиш? Ридати хочеш? Постувати? Битись? Себе картати? Чи напитись оцту? Чи крокодила з'їсти? Я також! Виходить. Король.  Гораціо, будь ласка, йдіть за ним. 

 

 '''СЦЕНА 2''' 

Гамлет розповідає Гораціо, що на кораблі йому вдалося прочитати лис¬та, який він віз в Англію. У ньому Клавдій просив англійського короля негайно відрубати Гамлетові голову. Принц підробив листа, написавши в ньому прохання стратити Гільденстерна й Розенкранца, а сам висадився на пустельний берег Ельсінору. Гамлет шкодує, що посварився з Лаертом. Придворний Озрік передає принцові, що король побився об заклад з Ла¬ертом, що той програє поєдинок Гамлетові. Принц приймає виклик. Входять король, королева, Лаерт, придворні, Озрік, почет з рапірами й рукавицями; вносять стола й келихи з вином при ньому. Король. Іди потисни, Гамлете, цю руку. Вкладає Лаертову руку в Гамлетову. Гамлет.  Пробачте, пане. Я завдав вам кривди. Але простіть мені як дворянин. Усі присутні знають, та, напевно, Сказали й вам, яка важка недуга Мене скарала. Все, що я вчинив, Чим вашу честь образив, чим накликав На себе гнів і неприхильність вашу - Все це була хвороба, запевняю! Хіба то Гамлет ображав Лаерта? Ні! Гамлет був тоді несамовитий, Все це накоїло його безумство, Безумство, що йому й самому ворог, Тому-то Гамлет скривджений і сам. Хотів би я провину з себе зняти, Сказавши вголос перед усіма, Що не плекав я наміру лихого. Це сталось так, немовби я над дахом Пустив стрілу і нею ненавмисне Поранив брата. Лаерт.    Яв душі готовий Простити вам, хоч почуття й повинні Мене, здавалось, кликати до помсти. А щодо честі — тут інакша справа. Нехай поважні люди та знавці Розсудять так, щоб на моє ім'я Не впало плями жодної. Тим часом Від вас любов як братнє почуття Прийму без підозрінь. Г а м л е т. Радію щиро І стану з вами на братерський герць. Почнім. Рапіри де? Лаерт. Одну мені. Г а м л е т.  Вам вигідний такий, як я, суперник; На тлі мого невміння яскравіше Засяє хист ваш. Лаерт. Що це, глузування? Г а м л е т. Ось вам рука, що ні. Король. Нехай несе Рапіри Озрік! Вам заклад відомий, Небоже Гамлете? Г а м л е т. Відомий, пане. За слабшого ви бились об заклад. Король. Я знаю вас обох. Вправніший він, Тому дає вам пільгу — три удари. Лаерт. Ні, ця мені важка: подайте іншу. Гамлет. А ця — якраз. Вони обидві рівні? Озрік. Так, принце, рівні. Готуються до бою. Король.  Поставте келихи сюди на стіл. Якщо поцілить Гамлет раз чи вдруге, Чи в третій зустрічі удар відіб'є, Нехай з усіх фортець гармати гримнуть, Що питиме за Гамлета король, Іще й перлину він укине в келих Коштовнішу, ніж та, яку носили Чотири датські королі в короні. Нехай литаври сурмам знак дають, А  сурми — гармашам, гармати — небу, А небо хай оповіщає землю: «Король за Гамлета підносить келих!» Ну, починайте. Стежте пильно, судді. Гамлет. Почнім. Лаерт. Почнім. Б'ються. Король. Стій! Гамлете, оце твоя перлина. Вина! За тебе вип'ю! Пий і ти. Сурми й гарматні постріли за сценою. Гамлет.  Пізніше вип'ю, дайте закінчити. Б'ються. Король. Наш син Перемагає. Королева. Але він огрядний, Задихався. Ось хусточку візьми Та витрись. Я також за тебе вип'ю. Гамлет. Спасибі, матінко. Король. Не пий, Гертрудо. Королева. Таки я вип'ю. Ви мені даруйте. П'є. Король (убік). З отрутою! Рятунку вже немає. Лаерт ранить Гамлета. Потім у розпалі вони обмінюються рапірами й Гамлет ранить Лаерта. Король.  Розбороніть. Вони поскаженіли. Гамлет. Ні, ще! Королева падає. Озрік. Ой, що це королеві? Поможіть. Г о р а ц і о. Скривавлені обидва. Як вам, принце? Озрік. Що сталося, Лаерте? В чому річ? Лаерт. Мене моя підступність покарала. Гамлет. Що з нею? Король. Кров побачила й зомліла. Королева. Ні, це вино, вино. Мій сину любий, Це все пиття! Отруєно мене. Умирає. Гамлет.  Злочинство! Зрада! Зачиняйте двері, Шукайте! Треба винного знайти! Лаерт падає. Лаерт.  Він, Гамлете, між нами. Ти помреш, Т обі ніякі ліки не поможуть. Та зброя, що в руці твоїй, отруйна І незатуплена. І сам я гину Як жертва заміру свого бридкого. Ось я лежу і вже не встану більше, І матір теж отруєно твою. Це все король, король в усьому винен. Гамлет.  Рапіра теж отруєна? Отруто, Довершуй те, що довершити слід! Заколює короля. Король.  Рятуйте, друзі! Я ж іще живий! Г а м л е т.  Ні, пий свою отруту, вбивцю клятий, Розпуснику! Отут твоя перлина! Іди за матір'ю! Король умирає. Л а е р т. Це по заслузі: Отруту він же сам приготував. Тобі я нині, Гамлете шляхетний, І власну смерть, і батькову прощаю, А ти мені свою також прости. Умирає. Га м л е т. Хай Бог простить! А за тобою слідом І я піду, Гораціо, вмираю. Прощай і ти, нещасна королево! Я вам, що зблідли й мовчки тремтите, Все розказав би, та не маю змоги, Бо смерть, тупий, жорстокий конвоїр, Арешту ні на мить не відкладав. А ти, Гораціо, ти жити будеш, То розкажи про все правдиво. Гораціо. Ні! Я більше римлянин, аніж датчанин: Тут є отрута. Г а м л е т. Якщо ти мужчина, Облиш! Віддай! Однаково я вирву! Яку, Гораціо, ганебну славу Залишу я, коли ніхто не взнає Того, що сталось. Адже ти мій друг! Не поспішай до райського блаженства, Подихай ще на цім безладнім світі, Щоб розказать про мене. Здаля чути військовий марш і постріли. Хто стріляє? О з р і к.  Це Фортінбрас. Із Польщі переможно Він повертає і послам англійським Дає салют. Г а м л е т. Гораціо, вмираю. Міцна отрута дух мій подолала. Не чутиму вже й з Англії звісток. Я провіщаю, що впаде ваш вибір На Фортінбраса. Віддаю свій голос І я за нього. Ти подбай, щоб він Про все дізнався. А тепер — мовчання. Умирає. Г о р а ц і о.  Розбилось благородне серце. Принце, Добраніч. Хай вколихує твій сон Хор ангелів! ''Переклад Г. Конура'' 

 

1. Що називається трагедією? Які трагедії ви вивчали? 2. Продовжіть перелік ударів долі, що випали Гамлету: смерть бать-Ь ка; передчасне одруження матері; звістка, що батька підступно вбили... 3. Чому родина Офелії проти її стосунків з Гамлетом? 4. Чому Гам-лет не довіряє привиду й шукає інших підтверджень злочину Клавдія? 5. Чому, упевнившись у злочині короля, Гамлет його не вбиває (III, 3)? 6. Підготуйте розповідь про боротьбу в душі Гамлета. Яка дія напруже-ніша: зовнішня чи внутрішня? 7. Кажуть, що трагедія Гамлета полягає в тому, що, почавши діяти, він не хоче перетворитися на Дон Кіхота. Чи згодні ви з цим? Чому? Що єднає ці два образи? 8. Ким виходить Гамлет із сутички з Клавдієм: переможцем чи переможеним? 9. За текстом трагедії складіть цитатний план «Що таке людина?». 10. Знайдіть у тексті й випишіть у зошит крилаті вислови («бути чи не бути?», «розбийся, серце, — мушу я мовчати»...). 11. Чому Гамлет став вічним образом? 12. Чому трагедію «Гамлет» уважають філософською і відносять до великих трагедій Шекспіра? 13. Порівняйте шекспірівське й гомерівське питання. Чому такі питання виникають? 14. Як ви розумієте вислів: «Шекспір — вершина, схили якої встелені трупами режисерів»? 15. Трагедію «Гамлет» часто ставлять на сцені та екранізують. По-рівняйте інтерпретацію ролі Гамлета різними акторами. Чи допомогло таке зіставлення вам краще зрозуміти трагедію Шекспіра? 

 

 '''Літературне відлуння''' ''Олександр Блок''

Я — Гамлет. Як холоне кров, Коли сплітає підлість сіті! І в серці — перша ще любов До тої, що єдина в світі. Тебе, Офелію мою, Взяла зима життєва в далі. Я — принц у отчому краю, Від трути гину на кинджалі.

''Переклад А. Гризуна''

 

----

Ю.І.Ковбасенко, Л.В.Ковбасенко, Зарубіжна література, 8 клас Вислано читачами інтернет-сайту.

 [[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|Бібліотека]] з підручниками по всім предметам, конспекти з [[Зарубіжна література 8 клас|зарубіжної літератури]] 8 класу, реферати з зарубіжної літератури

 

'''Зміст уроку'''
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] конспект уроку і опорний каркас
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] презентація уроку
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] акселеративні методи та інтерактивні технології
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] закриті вправи (тільки для використання вчителями)
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] оцінювання

'''Практика'''
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] задачі та вправи,самоперевірка
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] практикуми, лабораторні, кейси
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] домашнє завдання

'''Ілюстрації'''
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] реферати
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] фішки для допитливих
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] шпаргалки
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

'''Доповнення'''
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] підручники основні і допоміжні
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] тематичні свята, девізи
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] статті
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] національні особливості
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] словник термінів
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] інше

'''Тільки для вчителів'''
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/Idealny_urok.html ідеальні уроки]
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] календарний план на рік
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] методичні рекомендації
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] програми
[[Image:1236084776 kr.jpg|10x10px]] [http://xvatit.com/forum/ обговорення]

 

 Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, [http://xvatit.com/index.php?do=feedback напишите нам].

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - [http://xvatit.com/forum/ Образовательный форум].

Тема 57. Трагедія “Гамлет” - История изменений

User1: Удалено содержимое страницы

User1 в 14:14, 9 ноября 2009

User1: Создана новая страница размером '''Гіпермаркет Знань>>[[Зарубіжна лі...